Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Люди з особливими потребами є повноцінними членами нашого суспільства і потребують постійної уваги до своїх проблем.
Маломобільні групи населення (МГН) – особи, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, при одержанні послуг або необхідної інформації, чи при орієнтуванні в просторі.
До маломобільних віднесені особи з інвалідністю, особи з тимчасовими порушеннями здоров’я, вагітні жінки, особи старшого (похилого віку), особи з дитячими колясками, тощо (ДБН В.2.2-17:2006 «Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення»). На сьогоднішній день широкий спектр проблем людей з інвалідністю в Україні свідчить про необхідність посиленої і комплексної уваги до них з боку держави й суспільства. Сучасне життя формує відповідні вимоги до правового та соціального захисту цієї категорії населення.
Основним міжнародним документом, який гарантує права інвалідів є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована нашою державою і набрали чинності з 06 березня 2010 року, яка зобов’язує держави-учасниці надавати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя та повною мірою брати участь в усіх аспектах суспільного життя. Відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції держави-учасниці повинні забезпечувати людям з інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження.
Відповідно до положень статті 3 Конституції України — людина, її життя і здоров'я, недоторканність та безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Відповідно до частини третьої статі 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України, що, зокрема, стосується й безперешкодного доступу до приміщень судів маломобільних груп населення (людей з інвалідністю, з тимчасовими порушеннями здоров'я, людей похилого віку, яким через вік та стан здоров'я важко самостійно пересуватися, вагітних жінок, батьків з дитячими візочками тощо).
Крім цього, в державі існує низка архітектурно-будівельних норм, якими передбачено безпеку і доступність для усіх категорій населення, в т.ч. осіб з інвалідністю та мало мобільних груп населення. Зокрема, існують окремі державні будівельні норми «Суди», які вперше в Україні в архітектурному плані регулюють можливість приведення будівель суду до міжнародних стандартів. Це ДБН В.2.2-26:2010, який застосовується при проектуванні нового будівництва або реконструкції приміщень судів.
Дані норми набули чинності з 01 жовтня 2010 року і дають можливість зрозуміти, якими ж мають бути будинки і приміщення суду. Положення цих вимог стосується функціонально-планувальної організації приміщень залів судових засідань, робочих приміщень суддів та працівників апарату суду, допоміжного та обслуговуючого призначення, інженерного обладнання, а також на приміщення загального призначення для відвідувачів.
Незважаючи на зазначені діючі законодавчі норми, суспільство лише останніми роками усвідомлює необхідність створення доступних для осіб з інвалідністю умов, щоб ці люди мали гідну можливість бути безпосередньо учасниками судового процесу та мали можливість самостійно захищати свої права та інтереси.
Вважається, що люди з інвалідністю повинні самостійно вирішувати питання своєї участі у судовому процесі та шукати можливості для захисту своїх прав за допомогою родичів, законних представників, адвокатів, однак така позиція не є правильною та ставить у нерівні умови людей з інвалідністю та по суті позбавляє їх можливостей використання всіх дозволених законодавством механізмів захисту своїх прав.
Особливої актуальності проблеми захисту прав людей з інвалідністю набувають у зв'язку з постійним зростанням їхньої чисельності в державі. Згідно з даними Всесвітньої організація охорони здоров'я - приблизно 10 відсотків населення світу живе з інвалідністю. Інвалідність є поширеним соціальним явищем і для України. За даними Державного комітету статистики, в Україні мешкає 2,67 млн. людей з обмеженими можливостями. Це означає, що в Україні кожен 18-й громадянин – є особою з інвалідністю, тобто людиною, яка потребує допомоги та підтримки від держави не лише в грошовому еквіваленті, а й особливого планування житла, облаштування під’їздів, публічних об’єктів, громадського транспорту, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, сприяння у здобутті освіти, професійних знань, працевлаштування, медичних і культурних послуг.
Якщо ж говорити безпосередньо про забезпечення рівного доступу людей з інвалідністю до правосуддя, необхідно розпочати із нормативно - правових актів, які закріплюють за ними рівний доступ до усіх сфер життя, в т.ч. і до правосуддя. Найважливішим і основним в цьому плані є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», від 21 березня 1991 року № 875-12. Даний закон визначає необхідність «Створення умов для безперешкодного доступну інвалідів до соціальної інфраструктури». Основним міжнародним документом, який гарантує права інвалідів є Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована нашою державою і набрали чинності з 06 березня 2010 року і яка зобов’язує держави-учасниці надавати можливість людям з інвалідністю вести незалежний спосіб життя та повною мірою брати участь в усіх аспектах суспільного життя.
Відповідно до статті 13 даної Конвенції держави-учасниці повинні забезпечувати людям з інвалідністю нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження. Щоб сприяти забезпеченню людям інвалідністю ефективного доступу до правосуддя, держави-учасниці сприяють належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, зокрема в поліції та пенітенціарній системі.
Основним моментом також є те, що доступ до судочинства в Україні, має бути забезпечений для осіб з інвалідністю у різних видах:
1) як користувачів – відвідувачів суду;
2) як надавачів послуг: адміністративних і канцелярських працівників, суддів;
3) як учасників судових процесів: позивачів, відповідачів, свідків тощо.
Національні державні будівельні норми регламентують безперешкодний доступ:
1) в довкіллі, в нашому випадку на прилеглій до будівель суду території
2) в будинках і приміщеннях.
Цими нормами передбачено безпеку і доступність для усіх категорій населення, в т.ч. людей з інвалідністю та мало мобільних груп населення. Існують окремі державні будівельні норми «Суди», які вперше в Україні в архітектурному плані регулюють можливість приведення будівель суду до міжнародних стандартів. Це ДБН В.2.2-26:2010, який застосовується при проектуванні нового будівництва або реконструкції приміщень судів. Дані норми набули чинності з 01 жовтня 2010р., і дають нам можливість зрозуміти, якими ж мають бути будинки і приміщення суду. Положення цих вимог стосується функціонально-планувальної організації приміщень залів судових засідань, робочих приміщень суддів та працівників апарату суду, допоміжного та обслуговуючого призначення, інженерного обладнання, а також на приміщення загального призначення для відвідувачів.
Відповідно до зазначених вище будівельних норм повинна бути забезпечена:
- доступність місць цільового відвідування як на земельній ділянці (тобто, прилеглій території), так і всередині будинку суду;
- безпека шляхів руху (в тому числі і евакуаційних) та місць обслуговування;
- своєчасне отримання маломобільними групами населення повноцінної та якісної інформації, яка дозволяє орієнтуватися в будинку;
- можливість використовувати обладнання (в т.ч. і для самообслуговування);
- можливість отримувати необхідні послуги;
- зручність і комфортність середовища перебування і обслуговування в будинку суду;
- не менше 5 % місць для відвідувачів в залах судових засідань повинні бути розраховані на людей в кріслах-візках, з можливістю самостійного розвороту на 90-180 градусів;
- у кожній зоні приміщень для очікування (холах) повинні бути місця для мало мобільних відвідувачів, в тому числі і для людей в кріслах-візках;
- у залах для проведення великих службових нарад і в конференц-залах повинні бути місця для співробітників-людей з інвалідністю, які пересуваються в кріслі-візках;
- санітарно-гігієнічні приміщення повинні відповідати вимогам доступності для осіб з інвалідністю.
Як показують результати дослідження, все ж на даний час залишаються особливо проблемними питання архітектурної доступності людей з інвалідністю до правосуддя, щоб частково виправити ситуацію слід здійснити такі заходи з покращення:
- пониження бордюрів із виконанням похилих пандусів в усіх місцях перетину тротуарів (пішохідних шляхів) з проїжджою частин
- на прилеглій території суду облаштувати паркінг для інвалідів;
- у туалетних приміщеннях виконати універсальну кабіну, а у разі неможливості виконати універсальну кабіну в загальних туалетних приміщеннях вишукати окрему кімнату, в якій влаштувати таку кабіну;
- влаштувати місце і пристосувати до потреб осіб з інвалідністю для ознайомлення з матеріалами справи тощо;
- створити в у суді інформаційний центр, доступний для осіб з інвалідністю
- облаштувати інформаційні зони і приміщення, а також доступні для них вхідні вузли і шляхи руху;
- у посадових інструкціях працівників суду слід передбачити вимоги щодо особливостей обслуговування людей з різними видами інвалідності тощо.
Особливим моментом на який слід звернути увагу є потреба у належному правовому регулюванні процедури залучення сурдо-перекладачів для німих та глухонімих осіб, питання ознайомлення з матеріалами судових справ та рішеннями сліпих осіб та осіб з вадами зору, ідентифікація підпису незрячої людини та інше.
Для людей з інвалідністю характерним є подолання значного кола проблем, на відміну від здорових осіб. Це викликане тим, що в залежності від категорії інвалідності люди мають певні обмеження щодо або доступності до інформації, або архітектурної доступності до об’єктів соціального або громадського призначення. Не виключенням є і те, що ті чи інші обмеження здоров’я є перешкодою для реалізації прав або належного виконання обов’язків.
Саме ці особливості і є тим чинником який перешкоджає ефективно звернутись особам з обмеженими фізичними можливостями за захистом своїх прав до державних органів влади або до суду.
Керівництвом П’ятихатського районного суду Дніпропетровської області постійно вживаються відповідні заходи щодо вирішення питання розміщення у приміщенні суду маломобільних груп населення, яке дозволило б створити належні умови їх перебування у будівлі та забезпечило б належний рівень захисту їх прав.
Вхід до приміщення суду, з урахуванням державних будівельних норм, обладнаний кнопкою виклику.
Крім того, у суді забезпечено безперешкодний доступ до залів судових засідань, які знаходяться на першому поверсі. Прийом громадян також забезпечується на першому поверсі суду.
У той же час, якщо приміщення, де призначено розгляд Вашої справи знаходиться на іншому поверсі, і вказана обставина створює для Вас труднощі у пересуванні, громадянин може звернутися до головуючого з проханням проведення судового засідання у залі на першому поверсі суду.
На офіційному веб-сайті П’ятихатського районного суду Дніпропетровської області розміщена необхідна корисна інформація для учасників процесу (контакти, режим роботи, як звернутися до суду тощо).
Підготовлено на основі матеріалів АНАЛІЗУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНОГО ДОСТУПУ ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ДО ПРАВОСУДДЯ, підготовленого РГБФ «Право і Демократія» в рамках реалізації проекту: «Проведення моніторингу забезпечення рівного доступу осіб з особливими фізичними потребами до правосуддя», за підтримки проекту USAID «Справедливе правосуддя».
_03_03.png)
